Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная.
Видно, хоч голки збирай;
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!

Сядем укупочцi тiт пiд калиною,
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонько,- срiбною хвилею
Стелиться в полi туман.

Став нiби чарiвний, промiнням всипаний,
Чи загадався, чи спить?
Ген на стрункiй та високiй осичинi
Листя пестливо тремтить.

Небо глибоке засiяне зорями,
Що то за божа краса!
Зiрки он миготять попiд тополями -
Так одбиває роса.

Ти ж не лякайся, що свої нiженьки
Вмочиш в холодну росу,
Я ж тебе, вiрная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло - нi вiтру, нi хмар.
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.