Краса заслужено дісталася зимі.
В ночах заметених
Ходили змерзлі тіні.
Думки не підкорялися мені,
І в темряві блукали сновидіння.

Ховалися від вітру лютих рук.
Дерева часом втомлені та сонні.
І сніг, як заметілі кращий друг,
Не втримався і впав на підвіконня.

І я не втрималась.
Торкнулася до скла.
І повела мені відому плавність ліній.
Зима студила і морозами цвіла,
А я не знала – то вже сніг, чи то ще іній.

Тому повірила пронизливим вітрам,
Що бродять у нічній холодній втомі.
Залишивши їм слід свого тепла,
На склі, у лініях
Що лиш мені відомі.
Марина Кузьменко

***
Дзвенять у відрах крижані кружальця.
Село в снігах, і стежка ані руш.
Старенька груша дихає на пальці,
їй, певно, сняться повні жмені груш.

Їй сняться хмари і липневі грози,
Чиясь душа, прозора, при свічі.
А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.
У вирій полетіли рогачі.

Дощу і снігу наковтався комин,
і тин упав, навіщо городить?
Живе в тій хаті сивий-сивий спомин,
улітку він під грушею сидить.

І хата, й тин, і груша серед двору,
і кияшиння чорне де-не-де,
Все згадує себе в свою найкращу пору.
І стежка, по якій вже тільки сніг іде... 
Ліна Костенко

РАЗНОЦВЕТНЫЙ СНЕГ
Трудно в такое поверить, ребята, -
Снег был цветным, а не белым когда-то.
Был изумрудный, оранжевый, красный... 
Но никогда - серый, чёрный и грязный.
Нет, не случалось вовеки в те лета
Снега холодного белого цвета.
Снег был теплее, снег был добрее,
Был не колючий - пушистый, скорее.
И у него даже запах был нежный -
Неповторимый, особенный, снежный.
Но с той поры много лет пролетело.
Снег полинял. словно мел, стал он белым.
Только от пришлого некуда деться.
Снова брожу я по улицам детства.
Там я когда-то, честное слово,
Спрятал немного снега... цветного.
Семён Островский