На ранок розгледіти колір її очей
І зрозуміти, що саме такими їх собі уявляв
Життя дарувало мені стільки дивних речей
Чорних ночей
І кольорових плям
А лишилось небо, холодне, наче німецька сталь
Цей ранковий шепіт і тихий сміх
Її очі, здивовані і допитливі, що ними, на жаль,
Вона бачить усю порожнечу в очах моїх 
Її шкіра, що обпікається об мою,
Її голос, який впізнаєш, навіть не чувши його 
Це ось горіле серце, яке я їй віддаю, 
Ніби вона не має такого ж вигорілого свого
Її минуле, що не вмістиш до жодної із валіз,
Її майбутнє, що залежить тепер і від мене також
Її сміх без радості, і плач без сліз,
Досвід, який вона здобувала за власний кошт
І лишилося ще це вміння слухати уві сні,
Коли сам не розумієш, що рухає нами всіма,
Знати лише, що такій раптовій весні може позаздрити
Будь-яка затяжна зима.
Лише собі довіряти, вибираючи сплав, 
Лише самому пірнати в ріки, які ти чув,
Лише на ранок розгледіти те, що і до того знав,
Лише на ранок розчути те, що і раніше чув.

Жадан Сергій.