келих терпкості на одного і недопита печаль,
з а с л о н е н і фіранки, ігри з тишею.
сидиш в кімнаті сама, згадуєш все, про що жаль.
молиш, щоб він прийшов, але не ждеш його.

"тиша - найкращий порадник," - хтось колись казав.
мовчиш, слухаєш та поправляєш волосся.
навіть якби і знав.. якби лиш тільки знав,
що він для тебе весь світ - життя вдалося б.

стілець у кімнаті один, стіл один й ти одна.
келих до губ, тишу до вух слабким видихом.
там, за вікном, в кожного своя весна,
тільки ти тут сидиш із згустком думок невипитих.

постава рівна, спідниця не вище коліна,
навіть келих тримаєш вірно до ідеальності.
в тебе в житті все настільки вже рівномірно,
а він виділяється, з-поміж усіх виділяється.

він носить з собою гарну музику й сум,
а ти його світлом постійно надихаєшся.
то певне така недоля - бачити його тут
і знати, що ти ніколи йому не зізнаєшся.
(с) Анна Чатич
https:/ [bad word] karamelllllllka