Знову в дорогу через пустелі, 
Щоб висікати воду зі скелі, 
Щоб споживати манну небесну,
Щоб повернутись в землю чудесну.

Спогадай увесь той шлях, 
Що ним водив Господь в пісках, 
Щоб тобі до серця промовляти, 
Щоб впокорити тебе, 
щоб випробувати тебе,
Щоб ти милість Божу міг пізнати.

Він впокорював тебе і голодом морив тебе
Й манну з неба дав на споживання,
Щоб досвідчив ти і знав, що в Слові Божому життя
Й Духом уст Його сотворен всесвіт.

Ах, обіцяна земля, де ж схована твоя краса:
Гори і долини мальовничі?
Де ж струмочки вод живих? Де ж золото твоїх ланів?
Де ж солодкість виноградин вічних?

Боже, Ти моє Добро, Надіє серця вбогого,
Прагну Тебе всім єством дитячим!
Скільки ж кроків по землі і скільки років в вічності
Ти даруєш нам, щоб Тебе бачить!!!