Чи  зумієш  ти  кохати,
Щоб  за  все,  про  все  забути,
Щоб  усі  зірвати  пути,
Щоб  усі  зламати  грати?
Чи  зумієш  ти  літати,
Щоб  зі  мною  в  парі  бути?

Чи  здолаєш  ти  в  кохання
Всі  скарби  душі  вложити,
Щоби  знов  перетворити
їх  огнем  свого  страждання?
Чи  здолаєш  без  вагання
Так  же  вмерти,  як  і  жити?
 

Коли  так,  летімо  разом
В  неосяжні  високості,
Вище,  дужче...  аж  до  млості!
Душі,  збурені  екстазом,
Як  раби,  не  гнуться  плазом,—
На  землі  вони  лиш  гості!
 

В  світовий  процес  творіння
Влиймо  всі  духовні  сили.
Будьмо,  як  громові  стріли:
Дві  душі  —  одно  горіння!
Щоб  згадали  покоління,
Як  жили  ми,  як  любили.