Василь Стус 
Як добре те, що смерті не боюсь я
 і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
 Що вам, богове, низько не клонюся
 в передчутті недовідомих верств.
 Що жив-любив і не набрався скверни,
 ненависті, прокльону, каяття.
 Народе мій, до тебе я ще верну,
 і в смерті обернуся до життя
 своїм стражденним і незлим обличчям,
 як син, тобі доземно поклонюсь
 і чесно гляну в чесні твої вічі,
 і чесними сльозами обіллюсь.
 Так хочеться пожити хоч годинку,
 коли моя розвіється біда.
 Хай прийдуть в гості Леся Українка,
 Франко, Шевченко і Сковорода.
 Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
 уже не ремствуй, прозирай у глиб,
 у суще, що розпукнеться в грядуще
 і ружею заквітне коло шиб.