Небо темніє і спокій витає,
Сонце сховалось, під снігом трава,
А у січневім повітрі вчувається
Запах Різдва.

Хрустом замети під ноги лягають,
Села свої запалили вогні,
Сніг блакитніє від краю до краю,
Наче у сні.

Вітер несе срібну тишу на милі,
Місяць – ясніш від вогню й ліхтаря;
В небі спалахує, чиста і біла,
Перша зоря.

Гамірно, гаряче, світло у хаті:
Старші жартують, сміються малі.
Холод січневий, та треба тримати
Душу в теплі.

Сіли за стіл і разом помолились,
Їсться кутя і квохтить дітвора,
Має Святвечір небачену силу –
Силу Добра.

Пахне морозом, узваром, кутею,
Дідухом, що пам’ятає жнива,
Хвоєю, хлібом, землею моєю –
Запах Різдва.

© Ніколассон