Коли ти зупиняєшся, рух Всесвіту припиняється із тобою. Ти, типу, можеш думати, що все й далі триває так, як було раніше, що цикли змінюються, що матеріальне йде до тебе і від тебе, і що, ніби, за лютими морозами неодмінно наступає теплінь. Але ж ні, не тупи! Це не твій Всесвіт рухається, не твої весни минають, не твої цикли змінюються. Це рух Всесвітів тих людей, котрі РУХАЮТЬСЯ.
А матерія позбавлена мислення. Що користі із грошей, машин, статків без тебе, без твого руху і твоєї діяльності?
Хіба тобі не казали?
Ти відповідаєш за свій Всесвіт, за його плин та розвиток. Привчай себе до того факту, що рух - двигун прогресу, але прогресуючи знай, що прогрес - це процес, а не доконаний вид дії. Не стій, не тупи. Не думай, що хтось щось зробить за тебе. Чи хтось пройде шлях за тебе. І не смій слюні розпускати! НЕ СМІЙ ЖАЛІТИСЯ! Чуєш, що кажу?
Бо в житті кожної людини неодмінно знайдеться мудило, котре тебе пожаліє, майже парно сказавши слова "зачекай" і "прийде". Типу, "зачекай", друже, успіх - він "прийде". А ти, бовдур глухий, із пороками зору, віриш таким людям, - чекаєш. Автобуси прибувають, - переповнені людом, але завжди на останній сходинці є місце. До неї просто потрібно зробити крок. Але ж крок - це дія. А мудило сказало чекати. Типу, автобус сам під'їде впритул до тебе, звідти вибіжить водій захеканий і люб'язно занесе тебе до салону.А там всі аплодуватимуть: ось він переможець, на чужому горбу щастя своє знайшов. 
І ти все стоїш... Чекаєш. 
От і чекай. А коли буде пізно, коли збагнеш, що бездіяльність породжує бездіяльність не забудь втішити ближнього свого символічними, майже парними словами. Будь ласкавий, позбав мене можливості зайвий раз плюнути комусь в обличчя.