Жінко, чого ви плачете?...
Ваш син-герой.....
Ви, що не бачите....
Ще цей хлопчина і он той...

Героєм .... був мені завжди....
з тих пір коли почав.. іти...
з тих пір... коли сказав він мама.....
я так раділа... так ридала....
Від щастя сльози проливала...
так ніби знала.. ніби відчувала.....
я так його тримала... так оберігала...
та все ж пішов.... за іншу битись маму....
мені ж залишив вічну рану...

А я дзвонила, кажу :"Сину,
іди додому.. бо там гинуть...."
А він: "Неправда... тут все мирно..."
Мені від того було дивно.....
І я його чекала... так чекала....
він вернеться.. я вірила.. я знала....
І він приїхав не колись.. а нині....
виходжу я... дивлюсь ..
моє дитя у домовині...

"як справи синку? ну кажи як справи?....
чого мовчиш... не хочеш подивитися на маму?
відкрий же очі.... вставай... ти хочеш так лежати?
втомився, певно... вирішив поспати....
Боже.. я тебе укрию.. ти ж такий холодний..
живіт запав.. напевно, ще й голодний...
ходи, я вже на стіл накрила....
Ходи, тебе чекає вся родина."...

А люди кажуть, що здуріла...
що мертву так трясу дитину...

Та, що ті люди... що вони там знають...
Мій син-герой...
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ...