Вона сидить на березі уже не перший день,
Сидить сама і вчить напам'ять море.  
Ніхто не чув ніколи ні одну з її пісень,
Ніхто не знає, що вона сама собі говорить.
Вона живе в своєму світі,
Нікого не впуска туди,
Вона говорить з вільним вітром,
Дика й дивна назавжди.

Самотність не шука причин, щоб завжди бути поряд.
Сум не питає дозволу, коли йому прийти.  
А вільний вітер тихо щось говорить,
Він розуміє її дні і роки смутку й самоти.

Нікого не цікавить, хто вона і звідки тут.
Напевно, і вона сама не знає.
І люди йдуть собі повз неї, цілий день ідуть.
Вона сидить сама, сама й сумна. На щось чекає.
Вона сидить над морем днями,
Вночі встає, іде додому.
Вона живе поряд із нами.
Кому, навіщо – невідомо.