Брала вдова льон дрiбненький.
Брала вона, вибирала,
Тонкий голос подавала:
Ой там Василь сiно косить,
Тонкий голос вiтер носить.
Кинув косу додолоньку,
А сам пiшов додомоньку.
А сам пiшов додомоньку
Та й сiв собi на лавоньку.
Та й сiв собi на лавоньку
Схилив свою головоньку.
Вийшла мати iз кiмнати,
Стала Василя питати:
— Чого сидиш, та й думаєш,
Чого не п'єш, не гуляєш?
— Дозволь, мати, вдову взяти, —
Буду пити ще й гуляти.
— Не дозволю вдову взяти:
Вдова вмiє чарувати,
Зчарувала мужа свого
Та й зчарує сина мого.
Удовиця мужа мала.
Най би була шанувала.
Най би була шанувала,
Медом-вином напувала,
Медом-вином напувала,
В бiлий папiр завивала.
А син мати не послухав,
Всiдлав коня та й поïхав.
Пiшла мати до кiмнати,
Стала сина проклинати.
— Щоб ти ïхав — не доïхав,
Щоб ти звiдти не приïхав.