https:/ [bad word] nikolasson_poetry

трава, звичайно ж, була зеленішою, сонце - лагідним,
зима завжди починалась у грудні, а не у лютому,
здавались парки густими лісами, горами - пагорби,
здавалось правильним те, в чому зараз не бачимо суті ми.
і ми жили - ненаситні духи своєі вотчини,
і ми шукали у травах ґудзики із монетами,
і нам було все одно до грошей, речей і почестей,
допоки наші шляхи були воєдино сплетені.
і ми були самураями, лицарями і магами,
ми мали башти у кронах буків, каштанів, ясенів...
і ми тяглися до неба, як крізь бруківку - пагони,
і свято вірили в те, що дні будуть завше ясними.
та дядько Час - в діловому костюмі та зі щетиною,
який курив, запиваючи кожну затяжку "Колою",
зустрівся нам, коли ми малювали зірки на стінах
і процідив: "Ваша стежка - насправді звичайна колія.
усе живе підкоряється лише моїм правилам,
надходить мить - і усі невинні стають винними..."

і ми пішли.
зачинили двері,
ключі - розплавили.

аби з металу зробити запонки 
і годинники.