Жінка безсоння сусідніх стін

Двері відчиняє тихо й повільно, 
курить майже непомітно, проціджує повз сито спогади,
не цілує в губи, не питає дозволу, 
створює безлад книгами навколо,
мов міцні кордони.

Вірить в забобони і не любить сонячного світла, 
відчай викидає назовні і швидко засинає, 
давно плює на заборони, не терпить холоду і ніколи не молиться Богу. 

Її розмови завжди обірвані, її чоловіки не знають сорому, 
їхні приходи сповнені голоду, їхні ніжності рідко бувають доречні,
ти нишком слухаєш їх розмови, сприймаєш її стогони як внутрішні кровотечі,
а вона не любить їх, до речі,
давно не шукає підтекстів, живе поміж критичних станів,
вони інколи зализують минулі рани,
вона розписує хною їхні історії,
а вранці закриває штори.

Ти прислухаєшся до її тихих кроків,
спільно переживаєш хронічні депресії, 
давно знаєш усі її проблеми, фобії, манії, причини нервових зривів і буденних стресів. 

Ти давно порахував родимки її тіла,
ти б давно викинув виписане болем ліжко,
вилікував її хвороби, видалив старі знайомства, 
виконав всі забаганки і не видав жодного секрету.

Ти б запросто прогнав її втому… ти б залюбки вгамував її біль, але двері тихо закриваються,
і повільно в кімнаті зникає тінь,
де жінка безсоння твого задихається 
відчаєм в закутку сусідніх стін…