Коли нас попалять, забудуть за півроку,
коли нас попалять, забудуть назавжди.
Значить, два по сто і по стакану соку...
Ну шо ти, Ігороню? Ой, зьома, нє чуді!
Ми ще посидимо, в нас тут трошки самміт,
мальборо червоне йому - мені парламєнт.
Ну шо ти, Ігороню, ще по сто в одні долоні?
Придивіться, ми зара втопимо Муму...
Мені еспресо, йому амерікано,
водночас і в одно стакано:
галасу достатньо, все ж таки два рила!
Христа обговорили, взялися за Ярила.
Дійшли до інфузорій, потім повернулися,
вже вечоріло, навіть не посунулися,
лише ті бабуїнки з мнясом на блюді -
ну шо ти, Ігороню? Ой, зьома, нє чуді...
Коли нас попалять, то забудуть назавжди,
коли нас попалять, забудуть за півроку,
тоді із того боку ми образимось жорстоко,
скажем: "От жеж, неблагодарні рагулі!"
Добрі люди в каментах додадуть наснаги,
скажуть: "Де це, шо це, хто це? Сука, фак іт нахєр!"
Незнайомі люди все достеменно знають,
на хмарі свій вай-фай, звідти вболівають...
А взагалі-то всі ми нетривалі,
що з цієї сторони, що з того боку медалі -
крила не дали, видали педалі,
така хоч буде пам'ять про те, що ми були...
Щелепи звело, ми працюємо веселими,
вчора по містах, позавчора селами,
значить, два по двісті і можна рахувати
цигарки, коньяк, сік та інші вади.
Писав вірша тобі в дорогу, в Івана вийшло краще:
матроси, кораблі, додати там нема чого,
багато помічають наші вдалі скроні...
Зьома, нє чуді, ну шо ти, Ігороню...