Що не сталося - я вже ненавиджу,
Неможливі секунди розлучення.
Проводжаючим як завжди байдуже
Їхні розклади, їхні сполучення.
У цю мить не хвилюють обмеження,
Ні кар’єра, ні ціни на нафту.
Є останні секунди розлучення
В неможливості в серці втримати правду.
Не питай мене ніколи, хто я.
Коли мене не стане відповідь прийде сама.
Язик, повір мені, шалена зброя -
Вбиває все, лишає лиш слова.

Бувай, малий, тримай фасон,
Не плач - заллєш перон.
Бувай малий, назавжди мій, 
Доросла справжність моїх мрій.
Бувай, малий. Молю постій!
Не плач, бо важко йти.
Бувай, малий, назавжди мій,
І я назавжди твій.

А тепер помнож цю історію,
Прості цифри – урок математики,
На купе, на вагони, на колії,
На вокзали, авто, човни, літаки.
І плюс ті, що колись повірили
Свому серцю і алим парусам.
Знаєш, заздрить комусь сама любов,
З позначкою «діти Ікаруса».

Бувай, малий, тримай фасон,
Не плач - заллєш перон.
Бувай малий, назавжди мій, 
Доросла справжність моїх мрій.
Бувай, малий. Молю постій!
Не плач, бо важко йти.
Бувай, малий, назавжди мій,
І я назавжди твій.

Вже не тішу я себе, що молодий,
Що мною можна забивати цвяхи.
Я не помітив навіть сам, як став черствий,
Невдовзі рознесуть у небо птахи.
Я іноді так хочу справжню зиму хоч на день,
Хочу бути снігом - день і я розтану…
Нажаль, ніколи не дізнатися хто я,
Бо відповідь прийде, коли мене не стане.

Бувай, малий, тримай фасон,
Не плач - заллєш перон.
Бувай малий, назавжди мій, 
Доросла справжність моїх мрій.
Бувай, малий. Молю постій!
Не плач, бо важко йти.
Бувай, малий, назавжди мій,
І я назавжди твій.