Суть не в тому, що вітер самотній, 
І не в тому, що ніч в тишині, 
Суть не в тому, що січень холодний, 
Невзаємність і та в суєті. 

І зійшло її сонце за краю, 
Що котилося в нього з долонь, 
Вона знала, що він заночує, 
І піде, щоб прийти в її сон. 

Тих думок,що жили в її тілі, 
Їх було навіть більше ніж сліз, 
Сльози капали і розчинялись, 
А думки залишались у ній. 

Не карай себе, люба, не треба! 
І не лий свої сльози дарма, 
Він з тобою! Він біля тебе! 
З самотою, але не сама! 

Він ніколи її вже не бачив, 
Він приходив, щоб знову піти, 
Він боявся, що знову почує 
Її сміх у його тишині. 

Вони знали,що вітер все знає! 
Що та ніч не така вже глуха, 
І що з Січнем холодним блукає, 
Та Любов, що лишилась одна.

Читає Анастасия Черешенка