Розкажи мені казку літнім вечором, коли в розчинене вікно вривається свіжість, а мокрі гілки барабанять підвіконням. Про захід сонця... Про сміх, галасливі розмови та про тишу, котра розчиняється у прохолоді червневої ночі.
Розкажи мені казку восени рано-вранці. Хочу почути про гучне місто із золотим листям, про м'яке високе небо, котре розчиняє божевілля минулого літа, залишаючи лише легкий сум.
Розкажи мені казку про довгі зимові вечори, коли крізь свист вітру чуються знайомі голоси і в порожній квартирі ти ловиш себе на думці про божевілля. Про однакові дні та холодні ночі. Про безсоння та безліч слів, котрі шепочеш в порожнечу.
Розкажи мені казку про звичайне, спокійне життя, в котре йдеш з головою, поступово забуваючи, відкидаючи, як лушпиння від горіха те, без чого раніше не міг дихати. І все, що здавалося колись головним, що зворушувало і хвилювало, здається дурними іграми, несуттєвою маячнею. А гортаючи старі фотографії розумієш, що час над всім бере гору.

Розкажи мені казку про байдужість
Чи просто промовчи...