Перші скажені грому розкати
 Чисте повітря пронизують –
 Так завжди навесні на Нашій землі.
 То грози сніг останній змивають...

 Б’ють бойові барабани Весни –
 Дощами й громами.
 Вісники перших трав – вони,
 А супутники їх – холодні тумани.

 Тане на річках змутнілий лід,
 За течією несеться –
 Опір без сенсу – Весна йде;
 Його смерть неминуча – кришиться, б’ється...

 Де-не-де на деревах ще є
 З осені листя – чорніє...
 Не лишиться нічого – градом зіб’є
 Весна. Та спалить змарніле.

 Й димом полине у височінь,
 Де хмари межують неба блакить;
 Зірветься Вітер з Карпатських гір,
 Та й розшматує у мить...

 Вітер з гір несе весну,
 Засіє її у степах над Дніпром
 Пролісками, бо пам’ятає сумну
 Цю землю, що взимку сам скував морозом.

 Вітер несе на Вкраїну Весну
 Від Карпатських гір до славетного Дону!
 Влітку розквітне в лісах Чигирину,
 А восени верне додому...
 Дощами...