Якби ти знав, як много важить слово, 
Одно сердечне, теплеє слівце! 
Глибокі рани серця як чудово 
Вигоює — якби ти знав оце! 
Ти, певно б, поуз болю і розпуки, 
Заціпивши уста, безмовно не минав, 
Ти сіяв би слова потіхи і принуки, 
Мов теплий дощ на спраглі ниви й луки, — 
Якби ти знав!

Якби ти знав, які глибокі чинить рани 
Одно сердите, згірднеє слівце, 
Як чисті душі кривить, і поганить, 
І троїть на весь вік, — якби ти знав оце! 
Ти б злість свою, неначе пса гризького, 
У найтемніший кут душі загнав, 
Потіх не маючи та співчуття палкого, 
Ти б хоч докором не ранив нікого, — 
Якби ти знав!

Якби ти знав, як много горя криється 
У масках радості, байдужості і тьми, 
Як много лиць, за дня веселих, миється 
До подушки горючими слізьми! 
Ти б зір свій наострив любов'ю 
І в морі сліз незримих поринав, 
Їх гіркість власною змивав би кров'ю 
І зрозумів весь жах в людському безголов'ї, 
Якби ти знав!

Якби ти знав! Та се знання предавнє 
Відчути треба, серцем зрозуміть. 
Що темне для ума, для серця ясне й явне… 
І іншим би тобі вказався світ. 
Ти б серцем ріс. Між бур життя й тривоги 
Була б несхитна, ясна путь твоя. 
Як той, що в бурю йшов по гривах

              хвиль розлогих,

Так ти б мовляв до всіх плачучих, скорбних,

                              вбогих:

"Не бійтеся! Се я!"

***