На поличці біля пічки,
Між тарілок і мисок,
Тихо-тихо в своїй ничці
Хліб жує Домовичок.

Ніччю лазить баняками
Доки спить на лаві Дід.
Розмовляє з павуками
Про нелюдський людський світ.

Любить Неньку україну,
Лає клятих москалів,
Береже старі світлини
Сивих добрих цісарів.

Кожен ранок чистить гвера
Бо багато ворогів,
Бо із Дідом у Сибіру
Тридцять років він сидів,

Бо ростуть під ганком мальви,
Бо лелеки у гнізді,
Бо родились і вмирали
Тут всі прадомовички.

Вже тремтять у нього руки
Може не діжде й весни
Але Дідовим онукам
Шепче добрі давні сни.