Спить небо, я нічого не бачу
На блакитному фоні і нічого не чую
Та якщо подумати, то нема що втрачати
Нарано все накриється, я знову занудьгую
Всі живемо у світі, якого не знаємо
І знати не хочемо, що теж непогано
Бо болить голова і від того, що бачу
Хоча в інший вимір мені ще зарано

Я не бачу кольорових снів...

Навколо всі хворі на параною
Співають безглузді пісні про кохання
В цих піснях все сопливо, як у лікарні
А кохання римується зі словом страждання
Всі убогі насправді не можуть кохати
Та й страждати з них теж ніхто не вміє
Їх вистарчає тільки на кухонні розмови
Про те, хто скільки грошей намиє
А я хочу жити, щоб сонце у вікна
Дівчата у двері і крила на спину
Щоб п’яні жлоби не вчили батька
Як йому треба робити дитину
Щоб рано не треба було прикидати
Скільки тобі залишилось жити
І щоб навколо не було нікого
Кого б захотілося матом покрити

Не втрачай свого життя ані дня
Вір тільки собі – все інше маячня
Не спи коли навколо кипить тусня
Ти унікальний так само як і я