Любляча
(Переклав Василь Стус)
Прагнучи до тебе, проливаюсь
криком рук. І прагнення — гірке,
без надії, що в собі здолаю
те, що з твого долинає краю —
дуже пильне, горде і важке.

...А жила ж в часи свої раніші.
І ніхто не надив, не губив.
Тихістю споріднена до тиші
каменя. Лиш потічок струмів.

Понесла весна за течією
все, що стало сутністю моєю
з давніх літ. Усе потік забрав...

Ніби хтось моє життя нужденне
передав тому, котрий про мене,
мабуть, вік не відав і не знав.

А тепер весна за течією
все знесла, що сутністю моєю
стало здавен. Все потік забрав.