Я готуюсь до війни. З друзями, з ворогами.
Вперлись в мене ногами. Я відповідаю тим самим.
Мені тоже може я нічого не стер,
Я напевно не повернуся, там напевно помер.
Мої руки не в крові, не в болоті, а в совісті,
Що розбили її лице, як в абсурдній повісті.
Лиш руки були не мої, а не зрозумів в кого,
Хто був біля мене, кому оббивав пороги.
Були спогади, залишились лиш здогади.
Життя міняє людей, ділить види на різновиди.
Все відділяючи  комами, дві крапки, тире,
І уже не чекаю, що мене тепер пронесе.
Я готуюсь до свічок у найгірших обставинах.
Хто тебе найбільше любить, той найбільше ненавидить!
Зрозуміти треба правильно,
Щоб не кидати на вітер те, чим сьогодні радієш.
Завтра буде боліти,
Як рани смертельні. Лиш на війні без крові.
Ти знаєш кожного в лице, але не знаєш за кого!
Що дійсно, що випадково просто вбиває по дню.
Я не вірю в правду, я не вірю в брехню.
Я іду на війну!

Я не хочу війни, але я змушений іти!
Я іду, за собою затираю сліди.
Тільки мої рядки є доказом цьому!
І те, що я бачу відповідає тому самому.
І хто, і хто не зрозуміло ніяк.
Не друг, не ворог, а чомусь просто так.
Просто так найгірше. Ні одне, ні друге, ні інше.
Все я змучився, я не хочу цього більше.
На війні, як на війні. Або зверху, або на дні.
Я іду значить, бо ніхто не скаже мені.
Я затягую ремені, я готовий на це,
Я вбиваю лице... Стоп усе!
Я впаду на коліна і напевно усе віддам.
Не чекай мене тут, бо ми зустрінемось там!