Синьоокою чаклункою, бувало,
Називав мене і руки цілував.
Мабуть, справжнє щастя то було, й не стало,
Час минув і вже, як сніг, розтав.
Що тоді хотіла, я сама не знаю,
Може, подарунків, може, просто слів.
Я не вірю в те, що почуття вмирає,
Що вогонь любові догорів.

Приспів:
Більше ніхто,
Тільки я в тому винна -
Божевільна!
Більше ніхто,
Тільки я в тому винна -
Божевільна!

"Повернись!", - тобі сказати не зумію,
Квітень за вікном, а на душі - зима.
Ти вже не один, і я це розумію,
Що ж, цього хотіла я сама.

Приспів.

Синьоокою чаклункою, бувало,
Називав мене і руки цілував.
Мабуть, справжнє щастя - то було,
Й не стало...