“Ніхто, крім нас”, – сказали хлопці стиха 
І завдали на плечі вантажі. 
Нехай, за цих людей ковтнемо лиха, 
Бо, хоч не рідні, але й не чужі. 
Вгризаємось у землю і у скелі, 
Але сповна виконуєм наказ. 
Чи в лісі, чи в степу, ачи в пустелі — 
Ніхто, крім нас! Ніхто, крім нас!

І хай, як завжди, манить висота, 
І білі куполи над головою, 
Але сьогодні вища є мета 
У нас з тобою, у нас з тобою.

Тримають нас смугасті наші душі, 
Штовхає нас потужний серця стук. 
І жоден з нас присяги не порушив, 
І зброї теж ніхто не випустив із рук. 
Долаєм перешкоди і простори, 
Несем з собою міцності запас, 
Бо знають всі — моря, поля і гори — 
Ніхто, крім нас! Ніхто, крім нас!

І хай, як завжди, манить висота, 
І білі куполи над головою, 
Але сьогодні вища є мета 
У нас з тобою, у нас з тобою.

За нашими надійними плечима 
Родини й друзі, села і міста. 
Живи спокійно, рідна Батьківщино, 
Нам себе проявити час настав. 
І ті, котрі приходять нам на зміну, 
Почують і повторять безліч раз, 
Що від зародження і до загину 
Ніхто, крім нас! Ніхто, крім нас!

І хай, як завжди, манить висота, 
І білі куполи над головою, 
Але сьогодні вища є мета 
У нас з тобою, у нас з тобою.