Ой в неділю пораненьку, чуть розсвіт,
Мандрувала моя міла в білий світ.
Мандрувала моя міла в білий світ,
А за нею ліха доленька услід.
Ой верніса, моя міла, додому,
Бо прив'яжу до коніка косою.
Ще й зволочу чорний терен тобою,
Буду біті по ліченьку рукою.
—    Чи ж ти мене, муй міленькі, не познав,
Що ти мене до коніка прив'язав?
Ой запряжи муй міленькі сивий кунь
Да поїдем до батенька на двур муй.
Зрадуєтса батько, маті й весь руд муй:
Приїхала дочка в гості ще й зять муй.
Стулько зять у воротечка в'їжджає,
А вже дочка на матьонку гукає:
— Подай мені, моя мамо, острий міч,
Нехай виймлю чорний терен з білих пліч.
Ой ще ж маті до століка не зайшла,
А вже дочка гострий ножичок знайшла.
Да й встроміла у серденько глібоко.
— Кіпи, кіпи, кров червона з молоком.
Кіпи, кіпи, кров червона з молоком
Горе жити в білім світі з дураком.