І повзе ліниво човен, і воркоче, і бурчить
                                                   
Відки взявся я — не знаю; чим прийдеться закінчить
                                       
Хвиля радісно плюскоче та леститься до човна,
                                          
Мов диття, цікава, шепче і розпитує вона:

Припев: 
                                             
Хто ти, човне? Що шукаєш? Відки і куди пливеш?
                         
І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш?
                                 
Біг мій вічний — тож не знаю. Хвиля носить, буря рве,
                                                
Скали грозять, надять-просять к собі береги мене,         мене

                                                          
Що ж тут думать, що тужити, що питатися про ціль!
                                                      
Нині жити, завтра гнити, нині страх, а завтра біль.
                                                                 
Кажуть, що природа — мати держить нас, як їм там тре,
                                         
А в кінці мене цілого знов до себе відбере.

Припев: 
                                             
Хто ти, човне? Що шукаєш? Відки і куди пливеш?
                         
І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш?
                                 
Біг мій вічний — тож не знаю. Хвиля носить, буря рве,
                                                
Скали грозять, надять-просять к собі береги мене,          мене

   
мене,          мене
                             
                             
Не один втонув тут човен, та не кождий же втонув;
                                    
Хоч би й дев'ять не вернуло, то десятий повернув
                            
А хто знає, може, в бурю іменно спасешся ти!
                                    
Може, іменно тобі ся вдасть до цілі доплисти!