Ніч яка місячна, ясная, зоряна,
Видно, хоч голки збирай,
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!

Сядемо вкупочці тут під калиною,
І над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею
Стелиться в полі туман.

Небо глибоке, засіяне зорями, –
Що то за божа краса!
Перлами-зорями попід тополями,
Стелиться срібна роса.

Ти не лякайся... що свої ніженьки
Змочиш в холодну росу.
Я ж тебе, милая, аж до хатиноньки
Сам на руках віднесу.

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебеденько,
Тепло – ні вітру, ні хмар,
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке як жар.
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке як жар.