Крик в лісі гомонів, як пісню я співав.
 Зворушив мене він, хоч вуха я заткав.
 Все творче заніміло, лишився стогін болю,
 Урвавсь, і полетіло крило єдине наді мною.
 Крило єдине наді мною…

Посипались зів’ялі мальви і кров’ю полягли,
 З тих крапель рута заквітчала і материні сни.
 Болісний крик вже давно згас, а спів не замовка,
 Бо завжди буде поміж нас із долі твоя весна.

Ти запросив мене в сни, спи легким сном князів.
 Ти з чистим серцем волі збудив народ співців.