Їй вже шістнадцять,
І зранку вона чьотко пахне,
Вона надіється, шо він її нарешті...
Не відштовхне,
Кохання врешті-решт спалахне,
Вона вже так давно по ньому сохне,
Бо він не лох, нє!
Їй до пизди падарки,
Вона давно вже не дитина, не збирає марки,
Смалить цигарки,
І знає, шо таке життя,
На неї в мужиків стоїть, вона вже не дитя,
Його звати Вітя,
Їй вже шістнадцять, йому тридцять шість,
Вона вночі не спить, а вдень не їсть,
Він вчитель фізкультури,
Вона в десятом класі,
Не п’є, не куре, на хуя вона йому здалася?
Дура! Дура! Кричать її падружкі!
Сьогодні поздравляють і тягають всі за вушка,
На лиці - посмішка,
Та не хватає мужика,
В такi хвилини її спасає лиш рука
І разні там предмети,
Любов, гдє ти?
Де всякі там стіхі-куплєти,
Кангхвєти, квіти і білєти у кіно?
І остальне лайно,
Де воно, а, де воно, де?
Де воно? Коли до неї прийде?

Приспів:
Та тільки лондонський дощ,
До болю до крику,
Паздравляю тєбя
І на каждой откритке
Я з любов’ю пишу
З днем народження, Віка! (весь куплет - 2)

Але вже час серйозно за справу братися
Від дєвствєнності не втікти
І не сховатися...
І ось готові Віті пиріжки,
Віка готова розсувати ніжки,
Вона іде і уявляє: він Бетмен, а вона - баба-кішка,
Хоча, який там Бетмен, кажан у Віті смокче,
А Вітя його пиздить і хуярить, ногами топче...
І ось вона через поріг спортзала переступає,
"А-здрасті!" - а шо казать далі - не знає,
"Ну, понімаєте, ви мені дуже нравитесь,
І ось вам пиріжки, надіюся, ви ними не вдавитесь,
Короче, я хочу з вами потєряти цноту,
Хоч ви і можете втратити роботу,
Але ж я супєр-дєвка - просто клад",
А Вітя вже жене її пінками під зад....
Заплакана і п’яна - оце так дєнь раждєнія,
І Віка мститься - на Вітю пише заявлєніє...
І Вітя вже за гратами, та то не Вікіна вина,
Ну а фізрук попав - от жалко пацана!

Приспів