Подзвонів мамі, сказав, що все у нас спокійно. 
Ні, мам, це просто грім, маленьке лихо стихійне. 
У нас тут дощі йдуть і гриміть постійно. 
Ти не хвилюйся, мамо, у мене «бронік» надійний. 
Набрехав мамі, а як їй правду казати, 
Про те, як раптом мужніють зовсім юні солдати?
Про постріли, вибухи, в броні пробоїни, 
Про те, що ми вже давно не діти, ми – воїни. Ідуть на небо хлопці безсмертними ротами, Вже двох друзів відправив додому «двохсотими». А скільки іще їх найкращих поляже? І хто ж тобі скаже, хто тобі скаже? Чергова в телевізорі пика вгодована, Яка прикро враже6на, надзвичайно стурбована. Я тут не за них, за дружину з дитиною. І за землю, що називається Україною. Хтось із старших сказав, Що «сепари», як в Афгані «духи» Ховаються за спинами мирних, сіють смерть і розруху, «Плюють» із «зеленки» смертельними сюрпризами. Дістав уже цей клятий кукловод із своїми репризами. Ну нічого, в нас хлопці-«вогонь», всиплемо жару Усім, хто хоче нашу землю відібрати на шару. Пишатиметься народ своїми синами. Все буде добре! Перемога за нами!