Холодно....як би не дуло...
Мороз по кожі не від вітру, а того що було
Що було з нами і не повториться більше знову,
Тому з морозом на душі сижу, пишу промову....

Невже я знову,на ті же граблі наступаю,
Наче тільки твоїх рук тепла я  памятаю,
Як божевільній як залежний до твого тепла,
А без тебе як на серці з холоду петля...

На улице тепло, второе время года,
Но на душе моей свой климат и своя погода...
И хоть не в моде, сейчас мое моровоззрение,
Но жить не с модой и жениться надо не на мнении...

Окружающих,а на единственной,
Которая была с тобою самой искренной,
Заботливой и милой, и твой душевный лёд,
С её теплом превратился в саммый сладкий мёд...

І ніби все красиво,розфарбована love story,
Та почуття взаїмне на завантажиш в play store-і,
І з десяти коли зробив ти своїх кроків пять,
А тебе не зустріли ,нікого тобі обнять...

Тільки на горизонті,помічаєш силуети,
Двох щасливих десь за 10 кроків, ну а де ти?
А ти напівдорозі з букетом кров-червоних роз,
І до душі на довгий термін селиться мороз...

Ты вспоминаешь о хорошем, урвалась резина
В глазах неизбежно проявляется слезина,
А на душе твоей ударом северный мороз,
Умертвляет, как внутревенный передоз...

Врывается без прóса боль сверèпая захлопнув двери,
Крушит все в своем пути, будто дикий зверь,
Потом уходит,оставивь пустоту и раны,
И больше уж не испытаешь теплоты нирвану...