Їхав козак за Дунай,
Сказав: "Дівчино, прощай!"
Ти, конику вороненький,
Скачи та гуляй.

– Постій, постій, козаче!
Твоя ж дівчина плаче.
На кого ж ти покидаєш –
Тільки подумай!

Лучше було б, лучше було б не ходить,
Лучше було б, лучше було б не любить,
Лучше було б, лучше було б та й не знать,
Чим тепер, чим тепер забувать.

Вийшла, ручки заламавши
І тяженько заплакавши,
На кого ж типокидаєш –
Тільки подумай!

– Білих ручок не ламай,
Карих очей не стирай,
Мене з війни зо славою
К собі ожидай!

– Не хочу я нічого,
Тілько тебе одного.
Ти будь здоров, мій миленький,
А все пропадай!

Крикнув-свиснув на коня, –
Зоставайся, молода.
Я приїду, як не згину
Через три года!