Основним заняттям східних слов'ян було землеробство. Це підтверджується археологічними розкопками, при яких були виявлені насіння злаків (жито, ячмінь, просо) і городніх культур (ріпа, капуста, морква, буряк, редька). Вирощувалися також і технічні культури (льон, коноплі). Південні землі слов'ян обганяли у своєму розвитку північні, що пояснювалося відмінностями в природно-кліматичних умовах, родючості грунту. Південні слов'янські племена мали більш давні хліборобські традиції, а також мали давні зв'язки з рабовласницькими державами Північного Причорномор'я. 

У слов'янських племен існували дві основні системи землеробства. На півночі, в районі густих тайгових лісів, панівною системою землеробства була підсічно-вогнева. Слід сказати, що кордон тайги на початку 1 тис. н.е. була набагато південніше сучасної. Залишком давньої тайги є знаменита Біловезька Пуща. У перший рік при підсічно-вогневої системи на освояемом ділянці дерева підрубували, і вони висихали. На наступний рік зрубані дерева і пні спалювали, і в золу сіяли зерно. Добрив золою ділянку два-три роки давав досить високий врожай, потім земля скінчився, і доводилося освоювати нову ділянку. Основними знаряддями праці в лісовій смузі були сокира, мотика, заступ і борона-суковатка. Прибирали урожай за допомогою серпів і розмелювали зерно кам'яними зернотерками і жорнами. 

У південних районах провідною системою землеробства був переліг. При наявності великої кількості родючих земель ділянки засівали протягом кількох років, а після виснаження грунту переходили ("перекладалися") на нові ділянки. В якості основних знарядь використовували рало, а згодом дерев'яний плуг із залізним лемешем. Плужне землеробство було більш ефективним і давало більш високі і стабільні врожаї. 

З землеробством тісно було пов'язане скотарство. Слов'яни розводили свиней, корів, овець, кіз. В якості робочої худоби в південних районах використовували волів, в лісовій смузі - коней. Важливе місце в господарстві східних слов'ян грали полювання, рибальство і бортництво (збір меду диких бджіл). Мед, віск, хутра були основними предметами зовнішньої торгівлі. 

Набір сільськогосподарських культур відрізнявся від пізнішого: жито займала в ньому ще невелике місце, переважала пшениця. Зовсім не було вівса, але були просо, гречка, ячмінь. 

Розводили слов'яни велику рогату худобу і свиней, а також коней. Важлива роль скотарства видно з того, що в давньоруській мові слово "худобу" означало також гроші. 

Лісові й річкові промисли також були поширені у слов'ян. Полювання давала більшою мірою хутро, ніж продовольство. Мед отримували за допомогою бортництва. Це був не простий збір меду диких бджіл, але і догляд за дуплами ("бортями") і навіть їх створення. Розвитку рибальства сприяла та обставина, що слов'янські поселення зазвичай розташовувалися по берегах річок. 

Велику роль в економіці східних слов'ян, як у всіх суспільствах, що стоять на стадії розкладу родоплемінного ладу, грала військова видобуток: племінні вожді здійснювали набіги на Візантію, добуваючи там рабів і предмети розкоші. Частина видобутку князі ділили між своїми одноплемінниками, що, природно, підвищувало їх престиж не тільки як ватажків походів, але і як щедрих благодійників. 

Одночасно навколо князів складаються дружини - групи бойових постійних соратників, друзів (слово "дружина" походить від слова "друг") князя, свого роду професійних воїнів і радників князя. Поява дружини не означало на перших порах ліквідації загального озброєння народу, ополчення, але створювало передумови для цього процесу. Виділення дружини - істотний етап у створенні класового суспільства і перетворенні влади князя з родоплемінної в державну. 
Зростання кількості скарбів римських монет і срібла, знайдених на землях східних слов'ян, свідчить про розвиток у них торгівлі. Предметом експорту було зерно. Про слов'янському експорт хліба в II-IV ст. говорить запозичення слов'янськими племенами хлібної римської заходи - квадрантала, що отримав назву четверик (26, 26л) і існував в російській системі мір і ваг до 1924 р. Про масштаби виробництва зерна у слов'ян свідчать знайдені археологами сліди ям-сховищ, відер до 5 т зерна. 

За археологічними даними ми можемо судити в якійсь мірі про побут давніх слов'ян. Їх розташовувалися по берегах річок поселення групувалися у свого роду гнізда з 3-4 селищ. Якщо між цими селищами відстань не перевищувала 5 км, то між "гніздами" воно досягало не менше 30, а то і 100 км. У кожному селищі жило кілька сімей, іноді вони обчислювалися десятками. Будинки були невеликі, типу напівземлянок: підлога на метр-півтора нижче рівня землі, дерев'яні стіни, глинобитна або кам'яна піч, топлячи по чорному, дах, обмазані глиною і деколи доходить кінцями покрівлі до самої землі. Площа такої напівземлянки була зазвичай невелика: 10-20 м2. Кілька селищ, ймовірно, складали давньослов'янську громаду - шнур. Міцність общинних інститутів була настільки велика, що навіть підвищення продуктивності праці і