Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
і водила мене у поля, край села.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка
І зелені луги, солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.

Я візьму той рушник, розстелю наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, розлука, твоя материнська любов.

Родная мать моя, ты ночей не доспала
И водила меня в поля на краю села.
И в дорогу далекую ты меня на заре провожала
И полотенце вышитое на счастье дала.
И в дорогу далекую ты меня на заре провожала
И полотенце вышитое на счастье, на долю дала.

Пусть на нем цветет росянистая дорожка,
И зеленые луга, соловьиные рощи,
И твоя верная материнская ласковая улыбка,
И печальные  глаза хорошие твои.

Я возьму тот рушник, расстелю, словно судьбу,
В тихом шелесте трав, в щебетаньи дубрав.
И на том рушничке оживет всё знакомое до боли:
И детство, и разлука, и верная любовь.