За горами гори, хмарою повиті, 
Засіяні горем, кровію политі. 

Споконвіку Прометея 
Там орел карає, 
Що день божий добрі ребра 
Й серце розбиває. 
Розбиває, та не вип'є 
Живущої крові – 
Воно знову оживає 
І сміється знову. 
Не вмирає душа наша, 
Не вмирає воля. 
І неситий не виоре 
На дні моря поле. 
Не скує душі живої 
І слова живого. 
Не понесе слави бога, 
Великого бога. 

Не нам на прю з тобою стати! 
Не нам діла твої судить! 
Нам тілько плакать, плакать, плакать 
І хліб насущний замісить 
Кровавим потом і сльозами. 
Кати згнущаються над нами, 
А правда наша п'яна спить. 

Коли вона прокинеться? 
Коли одпочити 
Ляжеш, боже, утомлений? 
І нам даси жити! 
Ми віруєм твоїй силі 
І духу живому. 
Встане правда! встане воля! 
І тобі одному 
Помоляться всі язики 
Вовіки і віки. 
А поки що течуть ріки, 
Кровавії ріки! 

За горами гори, хмарою повиті, 
Засіяні горем, кровію политі. 
Отам-то милостивії ми 
Ненагодовану і голу 
Застукали сердешну волю 
Та й цькуємо. Лягло костьми 
Людей муштрованих чимало. 
А сльоз, а крові? Напоїть 
Всіх імператорів би стало 
З дітьми і внуками, втопить 
В сльозах удов'їх. А дівочих, 
Пролитих тайне серед ночі! 
А матерних гарячих сльоз! 
А батькових старих, кровавих, 
Не ріки – море розлилось, 
Огненне море! Слава! Слава! 
Хортам, і гончим, і псарям, 
І нашим батюшкам-царям 

Слава. 

І вам слава, сині гори, 
Кригою окуті. 
І вам, лицарі великі, 
Богом не забуті. 
Борітеся – поборете, 
Вам бог помагає! 
За вас правда, за вас сила 
І воля святая!