Все Помирає

Кригою вдягнена
Сонцем обпечена
Мати земля
На мовчання приречена

Під ковдрою листя
Під шелестом трав
Під соном снігів
Курганів... там

Тихо тліє відлуння життя
Очі заплющені холоні серця
Очі заплющені холоні серця
Тих хто пройшов свій шлях до кінця

Дивляться зорі байдужі з пітьми
Як рік живе від зими до зими
і помирає
Як вихор ховає мертві думки
За обрієм в хмарах
Книги смерті листи
перегортає
Вітер що й сам то злетить то зникає
Все помирає навіть боги

Очі заплющені холоні серця
Тлін то є життя для мерця

В пил розсипається камінь фортець
Кожна дорога свій має кінець
Прахом під ноги лягає зола
Клятви прокльони слова і діла

Так на багнетах холоне буття
Так на багатті горять почуття
Тільки надія ще вірить вжиття
Та марно – із часом вмирає й вона

Ходить вночі від вікна до вікна
Щось темне неясне тінню мерця
Оці заплющені холоні серця
Вітер вночі – то шепіт мерця

Бог на хресті
Мертві в землі
Правда в труні
Світ у пітьмі

Смерті цілунків вистачить всім
Дзвони стихають річкою дим
Тихо пливе понад лісом сухим
Все помирає лишається тлін

Тлін від гербів прапорів кольорів
Чорний коричневий червоний згорів
Будь-який колір в багатті часів

Час обертається в вічність
День обривається ніччю
Смерті танок все швидше і швидше