Крізь сотень думок, що мелькали, мов тіні
Чекала вона у безглуздих надіях
Дивившись в долоні шукала ті лінії,
Що зводять їх вдвох. Та то лиш міф її мрій
А він наче той корабель без зупину
Поплив по життю і благав ту єдину
Пробач, відпусти. Не тримай моє серце.
Нема вже кохання. Зачинені дверці...

Робимо багато в житті, але які нагороди,
Який надалі буде наш прогноз погоди
Чи буде дощ, чи буде злива, буде град,
Чи буде сонце, і буде в нас все гаразд...
Кажи, моя мила, чи буде біда
Ми з тобой, як завжди, я вогонь, а ти вода
Наші білі лебеді давно вже полетіли
Ця історія вже інша, зовсім не та.
Наше дитинство давно не повернути
Різні люди ми з тобою, але все так має бути
Не забути, що колись з тобою було пізно,
Говорити, пізно шось робити, рахувати миті
Я намалюю тобі зорі на стелі, я намалюю тобі наше життя на білому папері.
Я намалюю тобі зачинені двері
Віддай моє серце давно ти вже не та...

Віддай моє серце, благаю не треба
Тримать у кайданах його біля себе
Ти знай, що того почуття вже не буде,
Тому що з тобой ми давно різні люди.
Мені вже набридло збивати коліна,
Благаючи в Бога за тебе єдину,
Не ріж мою душу, благаю, не треба,
Я просто хотів ще злетіти до НЕБА...

Навіщо мені літати, немов самотній птах
Я тебе кохав, але тобі все не так
Залиш мене досить, мені ти дай спокій,
Загибель долі поневолі, немов сирота
Забуті очі ще й які роками поруч жили
Забути все що було та немає більше сили,
І всі ці фрази, прози, образи милі
Лишилися в минулому та відпали крила
Хотів побачити я в твоїх очах смуток,
Але не бачу, тільки бачу я все забути
Вони колись дивилися і сяяли, як небеса,
Але вже погасли, немов почуття
І що робити далі - ніхто не знає
Залишити, забути кохання не обирають
І тільки Бог знає чому лягає сніг на озера твоїх очей, а я не зміг