Осліпле  листя  відчувало  яр
і  палене  збігало  до  потоку,
брело  стежками,  навпрошки  і  покотом
донизу,  в  воду  -  загасить  пожар.
У  лісі  рівний  голубий  вогонь
гудів  і  струнчив  жертвенні  дерева.
Зібравши  літніх  райдуг  оберемок,
просторив  вітер  білу  хоругов.
Осамотілі  липи  в  вітрі  хрипли,
сухе  проміння  пахло  сірником,
і  плакала  за  втраченим  вінком
юначка,  заробивши  на  горіхи.
І  верби  в  шумі  втоплені.  Аж  ось
паде  як  мед  настояно-загуслий
останній  лист.  Зажолобіє  з  гусінню  -
і  жди-пожди  прийдешніх  медоносів.
Так  по  стерні  збирають  пізній  даток,
так  вибілене  полотно  -  в  сувій,
так  юна  породілля  стане  матір'ю
в  своєму  щасті  і  в  ганьбі  своїй.
Схилились  осокори  до  води,
на  шум  єдиний  в  лісі.  Яр  вирує,
а  осінь  день,  як  повечір'я,  чує.

Кружляє  лист  в  передчутті  біди.