Зробивши сальто, листя вниз стрибало, як у цирку люди. Йшли дощі, як під копірку. Та, як зірки вранці рано, все, жовтіючи, зникало. Тим часом 
десь у небі мої хмари плями сірі знов плясали...

Восени так солодко чіплятись за минуле
Раз прийшли у груди ті, кого нема вже. З ними те, чого не буде: сіли, побалакали, поплакали. 
Тоді між хмарами у небі ще були сині плями. Так буває восени.
Іноді так солодко бити по собі минулим.
Так, щоб без тями, тями... Мамо... мамо, мамо, знаєш, мамо... 
Знаєш, хтось у голові моїй ріже дірку. Звідти пустить кіноплівку - 
чорно-білим по живому: на, пригадуй, як буває...

В тумані вчора бачив вранці сірі башти
Знаєш, з них очима вікна. Іноді, іноді зненацька страшно ніби шось важливе дуже-дуже вчора я програв в азарті... Їду ось тепер в плацкарті туди... туди... туди, де буду довго…
Зробивши сальто, листя вниз стрибало, як у цирку люди. Йшли дощі, як під копірку. Та, як зірки вранці рано, все, жовтіючи, зникало. Тим часом 
десь у небі мої хмари плями сірі знов плясали...

Восени скрізь жовте. Сині плями позникали Я питав - куди? Коли? Чі є на цьому дні корали?
Шось відповіло: нє-а. Шось посміхнулось криво
Я відчув, що все, щовсе даремно, що все мимо. Пішла злива.
Как-как-кап-кап. Як сльози із очей Марусі
Мокрі люди в однині. Може, плачуть. Може, ні
Немов бабусі шорхають додому, як в ніч 
зникають з неба плями сині. Знаєш, так буває...
В тумані вчора бачив вранці сірі башти
Знаєш, з них очима вікна. Іноді, іноді  зненацька страшно, ніби шось важливе дуже-дуже вчора я програв в азарті... Їду ось тепер в плацкарті туди... туди... туди, де буду довго…

Зробивши сальто, листя вниз стрибало, як у цирку люди. Йшли дощі, як під копірку. Та, як зірки вранці рано, все, жовтіючи, зникало. Тим часом 
десь у небі мої хмари плями сірі знов плясали...

Далі все мовчало довго. Трохи змерз я. Був ранок сивий Та новим асфальтом білим (що ж робити?) пішов додому
Я та сніг не розуміли... Сталось що? Навіщо? Чому?
Ось що я питав так довго вчора… у мікрофона...

В тумані вчора бачив вранці сірі башти
Знаєш, з них очима вікна. Іноді, іноді  зненацька страшно ніби шось важливе дуже-дуже вчора я програв в азарті... Їду ось тепер в плацкарті туди... туди... туди, де буду довго… Зробивши сальто, листя вниз стрибало, як у цирку люди. Йшли дощі, як під копірку. Та, як зірки вранці рано, все, жовтіючи, зникало. Тим часом 
десь у небі мої хмари плями сірі знов плясали...