Як  добре  те,  що  смерті  не  боюсь  я  
і  не  питаю,  чи  тяжкий  мій  хрест.  
Що  вам,  богове,  низько  не  клонюся  
в  передчутті  недовідомих  верств.  

Що  жив-любив  і  не  набрався  скверни,  
ненависті,  прокльону,  каяття.  
Народе  мій,  до  тебе  я  ще  верну,  
і  в  смерті  обернуся  до  життя  

Своїм  стражденним  і  незлим  обличчям,  
як  син,  тобі  доземно  поклонюсь  
і  чесно  гляну  в  чесні  твої  вічі,  
і  чесними  сльозами  обіллюсь.  

Так  хочеться  пожити  хоч  годинку,  
коли  моя  розів'ється  біда.  
Хай  прийдуть  в  гості  Леся  Українка,  
Франко,  Шевченко  і  Сковорода.  

Та  вже!  Мовчи!  Заблуканий  у  пущі,  
уже  не  ремствуй,  позирай  у  глиб,  
у  суще,  що  розпукнеться  в  грядуще  
і  ружею  заквітне  коло  шиб.