Через лiс-перелiс,
через море навкiс
Новий рiк для людей подарунки нiс:
Кому — шапку смушеву,
кому — люльку дешеву,
Кому — модернi кастети,
кому — фотоннi ракети,
Кому — солi до бараболi,
кому — три снопи вiтру в полi,
Кому — пушок на рило,
а дядьковi Кириловi — крила.

Був день як день, i раптом — непорядок,
Куфайку з-пiд лопаток — як ножем прошило.
Пробивши вату, заряхтiли радо,
На сонцi закипiли синi крила.

Голоднi небом, випростались туго,
Ковтали з неба синє мерехтiння,
А в дядька в серцi — туга,
А в дядька в серцi — тiнi.

(Кому — долю багряну,
кому — сонце з туману,
Кому — перса дiвочi,
кому — смерть серед ночi,
Щоб тебе доля побила,
а Кириловi, прости господи, — крила).

Жiнка голосила: "Люди як люди,
Ïм доля маслом губи змастила.
Кому — валянки,
кому — мед од простуди,
Кому — жом у господу,
а цьому гаспиду,
прости господи, — крила?!"

Так Кирило до тями брiв,
I, щоб мати якусь свободу,
Сокиру бруском задобрив,
I крила обтяв об колоду.

Та коли захлинались сичi,
Насмiхалися зорi з Кирила,
I, пробивши сорочку вночi,
Знов кипiли пружинистi крила.

Так Кирило з сокирою жив,
На крилах навiть розжився —
Крилами хату вшив,
Крилами обгородився.

А тi крила розкрали поети,
Щоб ïх муза була небезкрила,
На тi крила молились, естети,
I снилося небо порубаним крилам.

(Кому — новi ворота,
кому — ширшого рота,
Кому — сонце в кишеню,
кому — дулю дешеву,
Щоб тебе доля побила,
а Кириловi — не пощастить же
отак чоловiковi — крила).