Якоюсь крихтою душі я би хотіла бути простішою.
Щоб цей весь натовп мене розумів, 
Коли говорю власною мовою.
Коли думки всі шиті цитатами снів,
Метафори вічності разом з буденністю…
Щоб вся ця ілюзія преферентних світів 
Залишилась за кадром чужого сценарію.
Але розумієш моя душа чомусь до безумства 
снами заповнена.
Це, знаєш, коли відкриваєш до шафи дверцята,
А там замість одягу ціла Вселена вміщається.
Бо разом із чаєм я п’ю всі слова
Відомих людей і просто прохожих.
Це мабуть тому, що ніхто серед нас 
Не буде повторенням іншого…схожого…

Автор: Христина Сирова