Їхав козак за Дунай, сказав: "Дівчино, прощай!
Ти, конику вороненький, неси та гуляй!"
Вийшла, руки заломавши і тяженько заплакавши:
«Як ти мене покидаєш – тільки подумай!»

Покидаю тебе Богу, Сам я їду у дорогу
Будь щаслива й здорова, голубонько моя
"Білих ручок не ламай, ясних очок не стирай;
Мене з війни зі славою к собі дожидай".

Наша служба – долг воїнський
Треба мені їхати в військо
Щоб границю боронити
От лютих врагів

І без тебе, друг сердешний,. 
Враг погибне – лютий, дерзкий
Ти ж на войну не уїжджай
Мене не покинь

Лучше було б, лучше було б не ходить,
Лучше було б, лучше було б не любить,
Лучше було б, лучше було б та й не знать,
Чим тепер, чим тепер забувать.

Поки жив на світі буду Тебе, серце, не забуду
А як згину на війні – помолися яобо мні
Свиснув козак на коня: "Оставайся здорова!
Як не згину, то вернуся через три года!"

Лучше було б, лучше було б не ходить,
Лучше було б, лучше було б не любить,
Лучше було б, лучше було б та й не знать,
Чим тепер, чим тепер забувать.