Соколята
Крутилось піря на вітру 
І я згадав негоду ту, 
В яку мене моя любов 
Покинула. 
Виймали жала із грудей 
Очата двох моїх дітей 
І вся моя любов на них 
Рікою хлинула. 

Зростають у гніздечку соколята, 
О Боже, ти за все мене прости! 
О як я їх не хочу відпускати, 
У простори юнацької мети. 
В роках моїх така велика сила, 
Та долю не затримати нічим, — 
Сини мої візьміть мої вітрила, 
Та й батька не забудьте поміж тим. 

Я спав роками у вогні, 
Біда сивіла на мені, 
І тільки мати у селі, 
В сльозах журилася. 
А я синочків обіймав, 
І сам у себе запитав, 
О де ж ти наша доле 
Забарилася! 

Зростають у гніздечку соколята, 
О Боже, ти за все мене прости! 
О як я їх не хочу відпускати, 
У простори юнацької мети. 
В роках моїх така велика сила, 
Та долю не затримати нічим, — 
Сини мої візьміть мої вітрила, 
Та й батька не забудьте поміж тим