1. Вишивала сорочку мати,
Край вікна на стільці сиділа,
Та виносила часто з хати, 
Щоб сорочка, як сніг, біліла. 
До схід сонця ішла полями, 
Набирала ниток в долоні, 
Їй клубок, поміж трав, з стежками, 
Явір гіллям котив червоний.
2. Брала мати нитки-проміння, 
Полоскала їх у росах чистих 
Та, поклавши їх на коліна, 
Заспівала про шлях тернистий. 
Довгі звуки в нитки вростали, 
Проростали в квітки й листочки, 
Розквітать на манишці стали, 
Коли кінчила шить сорочку.
3. Вишивала її весною 
Голубими струмками неба, 
Чистим серцем і добротою, 
Бо дитині в дорогу треба 
Гей, сорочку я цю одіну, 
Поміж люди у ній пройдуся. 
Пелюстки — з весняної піни, 
Квіточки — з доброти матусі.
ПРОГРАШ
Ясна вишивка — даль і луки, 
Солов’їні пісні співучі, 
Сльози радості і розлуки, 
Ночі зоряні, невсипущі. 
2р .
Незрадлива любов до сина, 
Ніжна ласка. 
У нитці кожній — 
Зачарована Україна. 
У шляхи голобі несходжені