Іван Козаченко

Коли згубила тебе любов
Й перед очима лише асфальт,
І під ногами одні щурі, –
Зведи-но очі. Поглянь – вгорі

Над нами небо, небо,небо...

Коли тобі виливає день
Нові помиї старих ідей,
Коли тебе огортає ніч
Похмурим чадом згорілих свіч,
Згадай но, хто тобі шле до ніг
З німої пустки античний сніг,
Згадай-но – ти ще не зовсім звір,
Зведи-но очі до Божиз зір!

Над нами небо,небо,небо...

Так починається віра в себе
Так омивається порох сірий.
Я вже нічого не хочу, тільки
В тебе вселити краплину віри.
Я вже нічого не хочу, тільки
Кожного ранку бачити небо,
Бачити вранці, як сходить сонце,
Знати про те, що є Хтось понад нами!

Над нами небо,небо,небо!