Ось на поріг знову ступила осінь Це та пора коли я тебе зустріла і закохалась. Пройшло вже 2 роки а мені здається що це було ніби вчора. Ніби вчора ми з тобою йшли за руки і довго довго говорили. Говорили про будь що не важливо про що просто йшли і говорили. Нам так було добре… Ми сиділи годинами на морозі не відчуваючи холоду тому що нас гріла та любов яку ми відчували один до одного. Коли ми були разом година була за секунду а коли далеко один від одного то секунда була вічністю. Я досі йду по парку де ми сиділи з тобою майже кожного дня сідаю на ту «Нашу» лавочку і мені все перед очима кожний поцілунок кожний дотик кожне лагідне слово сказане тобою. Йдучи по вулицям я бачу щасливі пари і зразу згадую нас. Ми ж такі самі були такі щасливі закохані нам нікого не було потрібно . Ми просто чекали нової  зустрічі. А наші прощання вони були такі важкі ніби ми останній раз бачимось. А зустрічі були дорожчі за золото.  Пройшло 2 роки а моменти з моєї пам’яті не стерлись і вже не струться. Не струться наші ще такі дитячі емоції, деколи вони були дитячими але найщирішими які можуть бути. Завдяки тобі «осінь» стала моєю найкращою порою року, тому що тільки осіню я відчуваю те що відчувала коли ти був зі мною.* 

Мар’яна Вітів