Спить небо, я нічого не бачу
На блакитному фоні і нічого не чую.
Та якщо подумати, то нема, що втрачати:
На ранок все накриється, я знову занудьгую.
Всі живемо у світі, якого не знаємо
І знати не хочемо, що теж не погано.
Бо болить голова і від того, що бачу
Хоча в інший вимір мені ще зарано.

Я не бачу кольорових снів...              

Навколо всі хворіють на параною,
Співають безглузді пісні про кохання.
В цих піснях все сопливо, як у лікарні,
А кохання римується зі словом страждання.
Ці убогі насправді не можуть кохати,
Та і страждати з них теж ніхто не вміє.
Їх вистачає тільки на кухонні розмови
Про те, хто скільки грошей намиє.

А я хочу жити, щоб сонце у вікна,
Дівчата у двері і крила на спину,
Щоб п'яні жлоби не вчили батька,
Як йому треба робити дитину.
Щоб рано не треба було прикидати,
Скільки тобі залишилось жити
І щоб навколо не було нікого,
Кого б захотілося матом покрити!

Я не бачу кольорових снів...              
Не втрачай свого життя ані дня,           
Вір тільки собі, все інше маячня.         
Не спи, коли навколо кипить тусня,        
Ти унікальний так само, як і я!           

Я не бачу кольорових снів,                
Я не бачу кольорових...                   

Я не бачу кольорових снів...